Дзвони Чорнобиля нагадають…
Дзвони Чорнобиля нагадають…
А пам’ять – суцільна руїна.
Про втрати і дати усі добре знають,
У дні ці в жалобі країна.
«Мирний атом» не встиг дійти до людей,
А наслідки досі долаємо.
Скалічено долі дітей і сімей,
Життя в небезпеці ! Звикаємо…
Величезна кількість радіоактивних речовин,
Потрапили в атмосферу,
На шпальтах газет жодних добрих новин,
А місто Чорнобиль – печера.
Трагедія ця – не межа катастроф.
Уразливе людство віднині.
І ціла планета в тенетах епох,
І досі підвладна людині!
І щоб не згасали вічність і мить,
Нехай розквітає життя, як блакить.
Хай квітнуть діброви, ліси і поля,
Хай буде важливою рідна земля!

У спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 125 м. Києва з поглибленим вивченням англійської мови з нагоди 32-ї річниці Чорнобильської катастрофи відбулися заходи «Трагедія Чорнобиля у долях людей» для учнів 7-х – 11-х класів. Інформаційно-пізнавальна виставка «Чорнобиль – наш біль та смуток» ілюструвала всю правду про події тих років, їх наслідки, а також на світлинах можна було побачити, як виглядає зона відчуження в наш час. Інша виставка «Збережемо природу заради майбутнього» зосереджувала увагу на дбайливому ставленні до всього живого, закликаючи кожного дбати про свою планету.
Відтворюючи події найстрашнішої катастрофи в історії людства, в актовому залі відбувся урок-реквієм для учнів 7-8 класів.Глибину катастрофи висвітлили у своїх доповідях ведучі заходу – учні 8-Б класу (за підтримки бібліотекаря школи Дудіної Н.Г.), які, окрім інформаційної частини, зазначили, що Чорнобиль – це і є криза віри в душах наших, що це та прірва, до якої прийшли, занедбавши свою віру і душу.
Згодом учні переглянули фільми «Чорнобиль. Моя зміна» та «Чорнобиль – 30 років потому». Згадали перших героїв-пожежників, робітників, очевидців, життя яких обірвалося в полум’ї зруйнованого реактора; усіх, хто пожертвував собою, захистивши світ від смертельної радіації.
Минуло майже третина століття. Огороджена від усього світу тридцятикілометрова зона відчуження поступово заліковує свої рани. Народилося й виросло нове покоління людей. Але біль трагедії не стихає. Мертві, запорошені пилом міста зони залишаються мовчазними пам’ятниками людському горю. І цей біль ще надовго залишиться в нашій пам’яті, в нашому серці і, на жаль, у нашому житті.