23 жовтня в спеціалізованій школі №125 відбулася незвичайна і дуже хвилююча зустріч з колишньою ув’язненою Освенціму (Аушвіцу), головою Спілки колишніх політичних в’язнів фашистських концтаборів – Гулей Анастасією Василівною.
Читати про страшні часи Другої світової війни і навіть переглядати стрічки – це лише примара, порівняно з розповіддю очевидців. Надзвичайно відважна жінка розповіла про час перебування в концтаборі Аушвіц – найбільшому таборі смерті, куди вона потрапила ще 17-річною дівчиною. І в той же час втратила все – зовнішність, довгі коси і навіть ім’я. А натомість отримала порядковий номер 61369 на руці.
Голодні… Замордовані… Морально зламані та фізично ослаблені. А в очах біль втрати, сум та розчарування. Такими ми уявляємо собі тих, хто пережив безкінечні тортури у концтаборах. Із часом все забувається. Біль вщухає. Проте не дають спокою спогади, які щоночі приходять уві сні страшними кошмарами. А ще іноді нагадують про себе травми отримані під час ув’язнення. Для тих, хто пережив ці страшні часи, концтабори – це могили родичів, для інших – найстрашніше жахіття молодості, а для молодшого покоління – це історія, яку вони вивчають в школах. Для Анастасії Василівни концтабір – це мертва земля, окроплена кров’ю та слізьми друзів, рідних, коханих. Це місце, де передчасно довелося подорослішати дітям та постаріти тисячам чоловіків і жінок, незалежно від національності, соціального статусу та віросповідання.
Учні школи під керівництвом вчителя історії Безмаль Марії Василівни заздалегідь готувалися до цієї зустрічі: продемонстрували презентації, уривки фільмів. Учениця 11-Б класу Баркалова Ірина присвятила свій вірш пам’яті загиблих та постраждалих у Другій світовій війні. Присутні з цікавістю слухали ці страшні і болючі спомини і, можливо, саме завдяки цим подіям та фактам прийдешні покоління матимуть можливість зрозуміти як важливо цінувати мир на землі.